ШЛЯХ ДО НІГОЯНА(думи до Соборності)

ПРО ПАТРІОТИЗМ ДУМА. ШЛЯХ ДО НІГОЯНА

Хотілося би написати про візит на батьківщину Героя України, Сергія Нігояна лишень з теплотою. Та не можу, бо не вмію красиво брехати. Тож тая подорож для мене містить підсумок нашої патріотичності, як справжньої так і уявної. 

ВДЯЧНІСТЬ ЗА ВТРАТИ

Патріотичність сьогодні – це вдячність за втрати. Хоча, як можна за втрати дякувати? Це як дякувати матері за загибель сина! Кому така порожня, жорстока дяка потрібна? Ліпше діяти так, щоб отим загиблим за нашу Україну, наш Мир, за Волю народну, народні права не було за нас соромно й прикро, не було ще більш гірко за свою втрачену любов, загублене життя, за коротку свою долю. За Долю, яку вони нам віддали щедро, як най ріднішій людині.

Сергій Нігоян загинув першим. Так сталося. Молодий хлопчина, талановитий, мужній, емоційний, патріотичний. Як читав того Тараса Шевченка! Міг би стільки зробити для України, рідної землі, міг би стількому нас навчити! Бо любив Україну. Вірмен, та з якою козацькою, українською душею! Таку б душу деяким нашим «щиросердним »шоу-патріотам мати! Не треба було б Біг-борди по всьому місту та Україні розвішувати перед виборами на свою честь, бо й так би їх любили та знали, хто вони. За правдиве слово, за гідні дії знали!.

Та що я про це? Жорстоко хтось вистрілив. Бо вирішив як ту птаху, цю дитину ще, на злеті вбити - й усе, долі немає!

А тим часом…Досі в Україні, на Державному рівні не доведена до звершення справа Майданівського «розстрілу». Думаєте мене це турбує понад усе? Ні, бо я знаю як інколи доводять справу у наших судах. Мені, як і багатьом іншим українцям, не потрібні видовищні судові засідання й показові засуджені… Україні, українцям,  мені особисто, важливі– правда й воля, повага!

Та досі цього немає в Україні! Досі…Три роки вже минуло. Що маємо?  Якісь суди – аби відмазатися.

Але ж, почекайте: усі ті, хто вибруднив свої руки у крові – на волі, а є й при владі. Чи майже усі… Та то вже мілке, бо ж правий суд, Божий– швидкий, він не чекає три роки. Це для правди занадто довго ! Правий бо суд не заграє у друзі з ворогами!

Тож, вибачте, та я якось сьогодні майже не бачу патріотизму у наших чиновників, влади… От не бачу, й не вірю у нього. Але ж як вірити хочеться. Вам теж? То ми –одна команда, - зраджених брехнею!

Та, вертаюся до Нігояна, нашої подорожі на його «Малу батьківщину», в Солонянський район. Минулого року теж сюди приїздили. Бажаєте порівняти враження? Тоді усе було засніжене, шлях у Солонянський район, у село де народився й виріс мужній хлопчина- усе в снігових наметах.

Цього року таки зміни відбулися – траса вже схожа на льодовик. З усього, її довго не чистили , згодом, під впливом різниці температур, вона зовсім перетворилася у каток. Тож, ледь їдемо такою дорогою(кожен різкий рух  може привезти до аварії).

Я ж у цю хвилину чомусь не можу думати ні про що більше як про патріотизм в Україні та відповідальність нашу перед мріями якими жили хлопці, що загинули на Майдані, якими жили у боротьбі загиблі Воїни- Захисники, якими і нині живляться наші Герої . 

Вишукую собі відповіді, «а що ж воно таке нинішній патріотизм України, чи ж - той його цікавий різновид «пануючий патріотизм» ? Який в них різновид? Певно, в серцях молоді, такої як був Сергій Нігоян панівного патріотизму не знайдеш…

У подібних серцях, душах – він той патріотизм зовсім інший: чистий у любові до рідної землі живе, він вдячний за народження, за прості істини, за життя.

От і в душах воїнства яке сьогодні на Сході у вогких окопах волю нашу захищає, не маючи інколи права стріляти по ворогу, - тому ворогу, що топче рідну землю, -у воїнів-захисників правдивий патріотизм теж живиться, бо справжні воїни не терплять брехунів, людей, які зраджують … Тому воїни не розуміють  якісь незрозумілі домовленості, якісь, кимось писані рішення «стрілити чи ні»..

Помисліть: Як можна не стріляти коли по батьківській хаті загарбники  луплять, коли твою мати ногами забивають, а твою жінку ґвалтують? коли дітей лишають майбутнього…

Ні, я не проти домовленостей, але  проти брехні, проти брехливого патріотизму… Розумієте? Та досить вже тої розмови… Дорога наша хитається, деколи машину кидає, вертить…

У такі хвилини надходить цікава думка… А як же цією трасою сьогодні проїдуть керівники області на тризну до Нігояна? Бо ж поїдуть!

Волонтери, гості з інших міст, які минулого року приїздили –теж збиралися.… Та, якось - минулого ж року серед неприбраних  снігів на трасі вони таки негоду здолали! Тож, може й цей раз пощастить! Та водночас якось сумно стає. Де ще знайти країну, яка шануючи від душі свого Героя, День Соборності – не прибирає трасу аби до «Святого місця» мали змогу доїхали добрі люди, справжні патріоти?);

Та до чого тут патріотизм, - зазначите Ви. Й буде праві. Бо ж патріотизм – то любов до своєї землі, її людей, то віддана єдність влади та народу.

ПАТІАТИЗМ -То Соборність думки, душі нації.

Вже більше ніж рік минув як у школі в якій вчився ГЕРОЙ МАЙДАНУ, СЕРГІЙ Нігоян тече дах . І що? Про біду ту знають, та питання – не рушилося з місця. Досі нема ремонту! Вже рік! А там ще й музей на честь Нігояна …

Якось так… Патріотизм… То певно найбільша ланка відповідальності за свої обіцянки перед чистою душею перед народом. Де її знайдеш, ту відповідальність нині? Десь вона є… бо тримається ще наша воля й Державність. На чистих святих душах та серцях тримається! Не збрехати б їм, ще раз.

 Бо вже не увірують ніколи ні у якого брехливого Божка, бодай би висів він головою униз на кожному біг-бордові вздовж траси що веде у забуте село, -просте українське село, що дарує вільні козацькі  душі справжнім патріотам, що народжує Українцями.

Врешті дісталися цвинаря, стоїть біля нього мати й батько Сергія Нігояна, сумно чекають на початок мітингу. Технічна група якась монтує два мікрофони поруч могили Героя України (аби виступаючих було добре чути), ще хтось несе трибуну з гербом України, аби теж було усе патріотично. 

 

Ось вже й чиновники, місцева влада між полями їдуть, -видко здалека. Мітинг починається, та якось сумно на душі. 

Мати Сергія Нігояна, пані  Вінера, плаче стиха. Поруч неї, на слизькій плиті могильного монументу ледь не падають(бо дуже слизько) ті, хто прийшов вклонитися пам’яті Нігояна… Хтось промовляє «Ой нелегкий шлях до Нігояна…»

Так, нелегкий – мов шлях до Тараса. 

Не кожен його здолає гідно. 

Анфіса Букреєва